Новини літа 2024

Цей допис виключно для тих, хто читає мій блог через поштову розсилку та RSS стрічку. Ви, скоріш за все, не бачили дві новини, якими я ділився у соціальних мережах.

У червні ми з другом Колєй почали записувати подкаст «Годі базікати». Говоримо про все, що нам цікаво та нас турбує. Новий епізод виходить щопʼятниці, і ми вже встигли випустити 12 епізодів. Серед них — про книги, музику, соціальні мережі та психотерапію.

Подкаст можна знайти на всіх розповсюджених платформах або слухати прямо на сайті godibazikaty.com. Там, до речі, є посилання також на наш телеграм канал та обліковий запис у мастодоні.

Крім того, я створив окремий блог, щоб писати туди про те, що не підходить за тематикою для основного. Поки що написав туди тільки три поста: про те, що компанія Apple – зло, про серіал «Уроки хімії», та про перші 10 епізодів подкасту «Годі базікати». Не те щоб планував писати туди часто, але радий, що нарешті прийшов до простого та логічного рішення мати місце, де можна написати про щось, про що інші люди пишуть у соціальних мережах.

Блог доступний за адресою kostiantyn.ist/sidenotes, і має свій окремий RSS фід Copy

Не знаю, чи потрібна поштова розсилка. Якщо потрібна — напишіть мені на пошту, я зроблю.

Залишу поларойдівську світлину як маленький бонус всім, хто дочитав до кінця. Ставте лайк, підписуйтесь на наш канал. До зустрічі.

Закриваю очі й бачу таку картину: років за десять куплю собі омріяний Saab 900 Turbo, та буду писати в блог тільки про нього. А поки у мене немає найкращої автівки у світі, буду писати й далі про те, про що писав раніше.

Чому ж, власне, тоді в заголовку сказано про новий блог? Що змінилося і нащо? Про це й буду розповідати у цьому дописі.

2023

Колаж зі світлинами 2023 року

Фуууууууух, оце рік був. Думаю, що кількість літер «у» можна було збільшити в декілька разів, і було б тільки правдивіше.

«Яким саме був цей рік, Костянтине?», – спитаєте ви. У відповідь я напишу пост на 24 тисячі символів, але так і не зможу дати чітку відповідь. Я все одно спробую, бо саме цим я традиційно займаюсь раз на рік – пишу сюди вінегрет з думок про захоплення, здобуття та втрати, про власний життєвий досвід, про пристрої, що використовую, та просто про себе.

Гданськ

Мій особистий рекорд: публікую допис про подорож через два роки після неї. Які часи, такі й рекорди.

Колись давно, коли я тільки починав працювати в логістиці, я дізнався про існування порту Гданськ та однойменного міста. Тоді я уявляв собі, що можливість подорожувати в такі міста і є однією з ознак справжньої заможності. Бо, думав я, накопичити на відпочинок на умовних Мальдівах, хоча б раз у житті, здатен кожний. А ось щоб залишились гроші ще й на Гданськ – ну то тільки про буржуїв. Передаю привіт молодому собі. На Мальдівах, щоправда, я так поки що й не побував, так хоча б Гданськ відвідав. Про нього тут і розповідаю.

З грудня 2021 року, коли я був у місті, минуло безліч часу. Проте, ця подорож стала останньою перед початком повномасштабної війни, тому запамʼяталась добре. Як зараз пригадую легке хвилювання перед експрес тестом на ковід, що був тоді обовʼязковим для вʼїзду в Польщу. Як збирав зимові речі на декілька днів в один рюкзак. Як випив трошки перед вильотом ще в Одеському аеропорту. Та й все інше, що було тоді.

Пропоную вашій увазі чергову серію сезонних поларойдів. Цього разу, як зрозуміло з назви, це світлини, що зроблені влітку 2023 року.

Літо 2023

З часом стає все складніше вмовляти себе писати. Все, що я можу написати тут, буде недоречним та дрібним порівняно з війною, що поглинає все навколо. Проте, є й інша думка, що змушує мене продовжувати: якщо я зупинюсь, я, ніби, визнаю, що навіть таку абсолютну дрібницю, як право вести блог, ворог у мене відібрав.

Тому, лишаю осторонь війну та пірнаю думками назад у літо 2023. Літо, що сталося попри все лайно, що було навкруги.

Цьогорічне літо відрізняється від попереднього всім та нічим водночас. Сонце все так само підіймалося з-за обрію кожен ранок, та так само непристойно довго там трималось. «Що ж змінилось тоді?», – спитаєте ви. «Та все змінилось», – відповім я.

Продовжую наповнювати свої поларойдні альбоми. Як матеріальні, так і цифрові. Тішу себе тим, що колись буду показувати світлини своїм онукам. Буду гортати сторінки альбомів та бубоніти, що це з суворим поглядом – Василь, я його офісним Петлюрой називав, а це у вишиванці – Наталя, я у її чоловіка рибацьку вудочку купив колись. Онукам, звісно, все це буде неважливо й нецікаво, а для мене в цих альбомах все життя.
Схоже, саме час визнати, що з циклу публікації нових дописів щомісяця я перейшов на інший, втричі менш регулярний. Та й таке.

Спостерігаю за тим, як змінюється моє усвідомлення війни та відчуття себе на її тлі. Рік тому писав, що війна це не спринт, а марафон. Зараз приходжу до розуміння, що для цивільних це не марафон, а нова реальність життя. Немає жодного сенсу чекати на її закінчення. Немає сенсу відкладати життя на «після війни». Звісно, що все, що має початок, повинно мати й кінець (привіт, Нео!). Проте, у рамках життя однієї людини війна може тривати завжди. Неприємна думка, проте, без прийняття цього факту рухатися далі у мене не виходить.

Краків

Шановне панство, просимо забеспеченство повноскладове читанство пшебложек фотографовий дописанок про Краків.

Пробачте, панове, я більше не буду знущатися з вас та імітувати польську мову. Я не зміг стриматися, бо вже зараз, неодноразово відвідавши Польщу, я все ще кайфую від того, що розумію польську відсотків на сімдесят.

Подорож у Краків сталася у жовтні 2021 року. Відтоді минуло майже два роки, а скільки в них подій увійшло – годі й намагатися передати. Певні нотатки, що я робив для цього допису під час подорожі, втратили свою актуальність. Проте, з ноткою легкої ностальгії занурююсь у жовтень 2021 та розповідаю про чарівний Краків.

Трошки знімав на поларойд протягом зими та накопичив певну кількість світлин. Залишу тут на згадку.