Блог Костянтина Тимошенка

Літо 2023

З часом стає все складніше вмовляти себе писати. Все, що я можу написати тут, буде недоречним та дрібним порівняно з війною, що поглинає все навколо. Проте, є й інша думка, що змушує мене продовжувати: якщо я зупинюсь, я, ніби, визнаю, що навіть таку абсолютну дрібницю, як право вести блог, ворог у мене відібрав.

Тому, лишаю осторонь війну та пірнаю думками назад у літо 2023. Літо, що сталося попри все лайно, що було навкруги.

Цьогорічне літо відрізняється від попереднього всім та нічим водночас. Сонце все так само підіймалося з-за обрію кожен ранок, та так само непристойно довго там трималось. «Що ж змінилось тоді?», – спитаєте ви. «Та все змінилось», – відповім я.

⚓️

Про це вже мало хто памʼятає, але впродовж багатьох років після свого заснування цей блог був присвячений Одесі. В той час я не мав змоги подорожувати, та й Одесу дуже сильно любив, то ж писав про неї, та й фотографував майже виключно її.

Моя любов до Одеси не стала слабшою попри те, що я побачив багато інших міст на власні очі. Можливо, навіть, навпаки – я обожнюю відкривати для себе нові міста, але завжди хочу повернутись додому в рідну Одесу, де кожна будівля та кожна вулиця повʼязані зі спогадами про моє життя, друзів, родину.

Влітку Одеса зазнала руйнувань внаслідок ракетної атаки російської федерації. З сумною посмішкою згадую тепер як на початку війни ходили чутки, що росія не буде обстрілювати Одесу, бо за Одесу євреї домовились.

Останні декілька вихідних одесити протестують біля міської ради проти трати коштів на ремонти судів та інші витрати, що можуть почекати. Вимагають натомість витрачати ці кошти на підтримку Сил оборони України. Я цілком підтримую ці протести.

Але, в той самий час, задача по збереженню культурної та історичної спадщини міста ще ніколи не була настільки актуальною, як зараз. Існують проєкти, що заслуговують на підтримку. Наприклад, «Тисячі дверей Одеси», що продовжують роботу навіть під час війни. Те, як вони реставрують двері видатних одеських будинків, – справжнє мистецтво.

🎥

Цьогорічний Одеський кінофестиваль відбувся у Чернівцях. Це, мабуть, краще ніж повне його скасування. Але й тут постає питання доречності таких подій під час війни. Відповіді на це питання у мене немає, тож я просто скажу, що сподіваюсь колись після війни сходити на покази дивних фільмів у рамках фестивалю в Одесі.

Але в кіно я все ж таки був, тільки дивився не фестивальні стрічки, а головні літні релізи – «Оппенгеймер» та «Барбі».

«Оппенгеймер» класне кіно, але сказати про нього я можу небагато. По-перше, мені було досить лячно під час сцен вибухів, бо крісла в залі тремтіли від потужних басів. По-друге, кіно дуже влучно потрапляє в настрій літа 2023 з усіма цими російськими шантажами щодо Запорізької АЕС та застосування ядерної зброї. До речі, памʼятаю, як Кілліан Мерфі приїжджав в Одесу на кінофестиваль. Сподіваюсь, у нього буде нагода приїхати ще.

«Барбі» для мене прохідне кіно, навіть попри справжню красуню Марґо Роббі та талановитого Раяна Ґослінґа з його офігезним танком Кенів.

Я розумію важливість спроби привернути увагу до прав жінок та їх ролі в суспільстві. Але ця спроба здається мені слабкою та непослідовною. Далі буде спойлер, тож, якщо не хочете дізнатися сценарні деталі, просто не читайте наступний абзац.

На початку стрічки жінки показані такими, що керують містом, а чоловіки є всього тільки придатком до жінок. В цьому легко зчитується підсилена та інвертована метафора сьогодення, де все навпаки. В середині картини чоловіки ненадовго змінюють ситуацію, але жінки в кінці все ж повертають статус-кво. І, найголовніше, жінки кажуть чоловікам, щоб ті самі розібралися зі своїм призначенням. А вони, тобто жінки, продовжать керувати барбі-всесвітом. Якщо розвернути цю метафору у зворотний бік, тобто покласти на реальний світ, то ніби чоловіки повинні сказати жінкам, щоб ті самі розбиралися зі своїми проблемами, а чоловіки поки продовжать керувати світом. Виходить дивно.

📷

Влітку моя найкраща плівкова камера, Minolta CLE, зробила свій останній кадр. Я знімав на неї з грудня 2015 року. Ми обʼїхали разом десяток країн та безліч цікавих місць. Аж раптом, зовсім несподівано, прямо посеред однієї з плівок, заклинив затвор. У мене таке вже було в далекому 2016 році у Венеції. Тоді мені вдалося полагодити її прямо на місці буквально за хвилину. Я спробував зробити так само і цього разу, але зробив ще гірше та відірвав шторку затвору.

В інтернеті я знайшов інформацію про майстра зі Сполучених Штатів, що вміє лагодити такі камери. Його здивуванню, коли він отримав дзвінок з України, не було краю. Пан Скотт, саме так звуть майстра, погодився спробувати її полагодити. Але, через брак запасних частин, він не впевнений, що зможе.

Перед тим, як камера поїхала в профілакторій у сонячну Каліфорнію, зробив їй прощальний портрет. Тепер час від часу ми спілкуємось зі Скоттом про життя і подорожі, а він поступово працює над моєю мінольтою. Сподіваюсь, що у нього все вийде, і камера повернеться до мене в Одесу в робочому стані.

На заміну мінольті я придбав Nikon FE2. Першу модель цієї камери, тобто Nikon FE, три роки тому мені дала познімати моя подруга Катерина. Камера тоді мені дуже сподобалась, і я написав про досвід її використання.

В тому пості я пишу, що думаю купити таку камеру з обʼєктивом 35 мм, хоча й необхідності такої немає. Тепер, коли необхідність зʼявилась, я саме так і зробив. Камера відмінна, але про неї, мабуть, розповім іншим разом.

У червні опублікував допис про подорож у Краків. Саму подорож вже й пригадати не так легко, бо сталася вона восени 2021 року. Але допис, хоча це й нескромно, вийшов легкий та прикольний. Ба більше, саме в краківському пості є декілька світлин, що подобаються мені самі по собі, без будь-якого відношення до міста чи інших контекстів.

Krakow

Скоро зберу всі сили та напишу пост про Гданськ – останнє місто, де встиг побувати до війни. А як розберусь з ним, візьмусь за допис про Ізмаїл. Зі столиці української Бессарабії у мене накопичилось достатньо світлин на цілий пост. Обовʼязково його випущу.

Життя сповнене сюрпризів. Як от, наприклад, хотів я влітку придбати щось прикольне, щоб порадувати себе. А придбав у підсумку гастрит, тож мені заборонили пити вино. Сподіваюсь, що подібних сюрпризів не буде з моїм бажанням незабаром опублікувати допис з літніми поларойдними картками. А поки, у мене все.

comments icon Коментувати дописи можна в соціальних мережах, телеграм каналі, або просто написати мені на пошту [email protected].